Різдвяний дім для пташки

Повернулась я знову трохи до декупажу. Зробила от таку іграшку на ялинку, яка стала презентом для одної з форумлянок на Дівочих посиденьках

Надіюсь, їй сподобалось

Об'ємний сніг на іграшці це суміш білої акрилової фарби, ПВА та манки.

Трав'яна змійка

Фетр дуже класна тканинка. Вийшла мені от така от іграшка - трав'яна змійка на ялиночку. Вона в мене "дорогоцінна" :)

З нею беру участь у завданні від Арт клубу  Завдання 71. Святковий сувенір. Зимові герої.

Новорічний сувенір-Зміючка Оленка

Привіт-привіт мої ПЧ. Створила я вчора символ Нового 2013 року - Змійку. (Вирішила, що повішу її на нашу Різдвяну ялиночку). Назвала її Оленка. От і вийшло, як в народній казці-Зміючка Оленка. Ось моя МАДАМ

Оразу повідомляю, що викройка не моя, а зтягнута з блогу  Руфіни Хотемлянської
Для сворення використала домоткане полотно, акрилову фарбу, бусини, синтепух, фетр та свою фантазію.

 Зі своєю Оленкою беру участь Завданні №71. Святковий сувенір. Зимові герої.

Лялька - мотанка Євдокія

Доброго ранку дівчатка. Створилась мені вчора  лялічка - мотаночка манюня (8 см).Кожна моя лялька - і мотанка, і проста, створена з великою любов'ю, а до роботи я приступаю лише з позитивним настроєм. Кожній ляльці "закладаю" в голову бажання. Ця льлька також не є винятком. Отже знайомтесь - моя Євдокія.

 

З нею беру участь у конкурсі Від Арт Шпаківні №67

 

Ляльку - мотаночку робила за ось цим МК від Катерини Орлової-Гузової

 

Ось коротка інформація про історію такої ляльки:

Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до України. Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна,а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки – незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу.
Є лялька, яку в тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька, виготовлена з м’якого матеріалу – шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.  Головне призначення ляльки –берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і передавалися від матері до дочки, як священний переказ...

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду…

В Україні, ще на початку 20 століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок.Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток,гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина,то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання.

Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

При виготовленні ляльки-мотанки в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри,що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу,дотепер виготовляються без застосування голки.

У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.

Древні народи вважали, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – з хрестом замість обличчя.Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину:по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення,а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти.

Багато хто з дослідників, відзначаючи важливість традиційної ляльки у процесі виховання дитини і формування її світогляду, водночас залишає поза увагою інший аспект народної ляльки. Звісно, лялька завжди була іграшкою,але в древності кожна річ мала крім побутового, буденного, ще й сакральне призначення. І лялька – не виняток. З одного боку, гра з лялькою – це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка,граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства.Однак в древності лялька мала досить віддалену схожість з живою людиною, на відміну від ляльки сучасної. Тому є причина не тільки майстерності лялькаря –до наших днів дійшли дуже вишукані ляльки, які свідчать про естетичний смак і художній талант майстра. На те були інші, потаємні причини. Вважалося, що якщо лялька дуже схожа на людину, в неї може перейти душа живого власника, і саме тому ляльку, особливо дитячу, або ту, що була призначена для ритуалів, свідомо позбавляли яскравих ознак «людськості», зокрема, в багатьох традиціях, в тому числі і в українській, ляльку «обезличували», обличчя її було або умовно промальованим, або ж його зовсім не було. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із Традицією.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків.

Я теж надзвичайно тішусь, коли мій синочок бавиться такими ляльками(звичайно його "вистачає" на годину - дві, а далі ми повертаємось до машинок і т. д).Навіть не просто бавиться, а розмовляє, доглядає (поправить косичку, ручки ставить так, як йому подобається).
Він частенько приймає участь у мотанні-створенні такої ляльки.
А ось Євдокія навіть з ним дивилась телевізор :)